Гепатит С (HCV) (генотипування РНК 1b, 1, 2, 3, 4, 5, 6)

Генотипування РНК вірусу гепатиту С – це лабораторний тест, який дозволяє визначити генотип вірусу.

Гепатит С — захворювання печінки збудником якого є вірус гепатиту С. Вірус являє собою однониткову РНК та належить до сімейства Flaviviridae. В складі геному ВГС виділяють зони, що кодують структурні та неструктурні білки. До структурних антигенів вірусу належать нуклеокапсидний білок – core та два білки зовнішньої оболонки – Е1 и Е2. Неструктурні білки представлені комплексом білків з ферментативною активністю – NS2, NS3, NS4a, NS4b, NS5a та NS5b. На сьогодні виділяють 7 генотипів вірусу, понад 100 його субтипів та велику кількість так званих квазивидів. Останні відіграють основну роль у формуванні стійких до лікування штамів вірусу. В нашій країні та інших країнах колишнього СНД відмічається переважання генотипів 1b (біля 70%) та 3a. Визначення генотипу дозволяє спрогнозувати ефективність та тривалість лікування. З 1-м та 4-м генотипом частіше пов’язана низька відповідь на інтерферонотерапію; із 3-м генотипом частіше пов’язаний стеатоз печінки.

Джерелом інфекції є хворі на гострий чи хронічну форму інфекції та вірусоносії. Провідним механізмом передачі ВГС є гемоконтактний; також може бути реалізований вертикальний механізм передачі. До запровадження тестування крові на наявність вірусу гепатиту С найбільше епідеміологічне значення мало переливання крові та її компонентів. На сьогодні найактуальнішим є інфікування при вживанні парентеральних наркотичних речовин, через маніпуляції в лікувальних закладах (оперативні втручання, стоматологічні процедури тощо) та косметологічні процедури, що виконуються з порушенням цілісності шкіри (манікюр, пірсинг, татуювання). Передача збудника при гетеро- і гомосексуальних контактах, від інфікованої матері до новонародженого може мати місце, але реалізується значно рідше, ніж, наприклад, при гепатиті В. Гепатит С не передається через грудне молоко, харчові продукти, воду, безпечні контакти (поцілунки, обійми).

Інкубаційний період захворювання становить від двох тижнів до 6 місяців. Гостру форму клінічного перебігу при гепатиті C відмічають лише у 15 % випадків зараження. Симптоми помірні та нечіткі. Можна спостерігати знижений апетит, втому, нудоту, біль у м'язах та суглобах, а також втрату ваги. В окремих випадках гострої інфекції розвивається жовтяниця. У 80 % інфікованих розвивається хронічне запалення. Симптоми також не є яскраво вираженими. Інфікованість вірусом та його високе навантаження призводить до цирозу та раку печінки.

Природна сприйнятливість людей до вірусу гепатиту С велика. Антитіла, що виявляються в організмі інфікованої людини не мають захисних властивостей та їх наявність не захищає від повторного інфікування вірусом гепатиту С як гомологічного, так і іншого штаму.

Зверніть увагу!

Для адекватної оцінки динаміки показника аналіз варто повторювати за однакових умов (час здачі біоматеріалу, лабораторія, обладнання, інтервал між застосуванням ліків тощо).​

Це дослідження може мати таку назву

- HCV Genotyping

- HCV Subtype.

За 24 години до здачі крові:

- Зберігати звичайний режим харчування, та не переїдати;

- Виключити прийом будь-яких лікарських препаратів (після узгодження з лікарем) та алкоголю;

- Уникати фізичного та емоційного навантаження.

За 12 годин до здачі крові:

- Не вживати їжу та напої (сік, кава, чай);

- Пити чисту негазовану воду в звичайному режимі;

- Не проводити будь-які медичні процедури ( рентгенологічне остеження, мануальний огля, функціональна діагностика, фізіотерапевтичні процедури, тощо);

- Не палити;

Безпосередньо перед здачею крові:

- 10-20 хв відпочити;

- Дітей до 5 років бажано поїти кип'яченою водою (порціями до 200 мл протягом 30 хвилин);

- Для грудних дітей витримати максимально можливу паузу між годуванням;

- Попередити реєстратора/медсестру про прийом будь-яких лікарських засобів чи порушень вищевказаних правил;

Не потребує транспортування.

ВІДБІР КРОВІ

Виконується кваліфікованим персоналом відділення медичного сервісу або Вашого медичного закладу.

- Визначення необхідності проведення терапії;

- Вибору схеми лікування;

- Прогнозуванні ефективності та тривалості противірусної терапії;​​